Танцювальний феномен Сахновщини: 40 років, не знижуючи ритму
Цього року культурне життя Сахновщини відзначає унікальний чотирикратний ювілей. Рівно 40 років тому молода й амбітна викладачка хореографії Людмила Іванівна Корінна пов'язала свій шлях з вихованням юних талантів. Символічно, що разом з творчим ювілеєм наставниці круглі дати святкують і її дітища: зразкова хореографічна студія «Експресія» відзначає свої 40 років, танцювальний колектив «Струмочок» — 15, а гурток спортивного танцю «Імпульс» — перше 10-річчя.
Маючи вищу хореографічну освіту, Людмила Корінна довела, що танець для неї — не просто професія, а справжнє покликання та неабиякий Божий дар. Вона стала ініціатором та натхненником трьох абсолютно різнопланових ансамблів, які сьогодні є візитівкою нашого краю. Ми поспілкувалися з ювіляркою про таємницю невичерпної енергії, залізничні флешмоби, оцінки легендарного Григорія Чапкіса та про те, як виховувати любов до сцени.
— Людмило Іванівно, 40 років безперервного керівництва хореографічними колективами — це вражаючий, грандіозний шлях. Де ви знаходите сили та основні джерела натхнення? Що допомагає тримати планку й не дозволяє «вигоріти» на роботі протягом стількох років?
— Відверто кажучи я не знаю, що таке «вигорання». Мабуть, тому, що ця робота і є моїм життям, моїм повітрям. А від власного життя людина не втомлюється. Світ хореографії настільки динамічний, що тут просто немає часу для пауз чи депресій. Буває так: навколо тиша, але варто мені почути перші акорди музики, як внутрішнім зором я вже бачу готову танцювальну композицію — від першого па до фінального малюнка на сцені.
А ще колосальним джерелом натхнення для мене є слова легендарного Павла Вірського, які я пронесла крізь роки: «Танець — поезія, зрима пісня, що містить у собі сутність народної душі, емоційний літопис народу, який яскраво розповідає про історію почуттів та пережитих емоцій». Саме цей «літопис» ми й пишемо щодня разом з моїми вихованцями.
— За такий довгий період існування ваші колективи, певно, об’їздили сотні конкурсів. Яка з поїздок чи фестивальних перемог закарбувалася в пам’яті найдужче і чому?
— Справді, участь у хореографічних змаганнях різного рівня стала сенсом існування танцювальних колективів Сахновщини. Наші вихованці брали участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних та європейських конкурсах на базі майданчиків Харкова, Дніпра, Києва, Одеси, Херсона, Рівного, Хмельницького. Вони всі яскраві, і кожен момент буквально врізається у пам’ять.
Але найцінніше — це навіть не кубки, а сама атмосфера. Це спогади від тієї хвилини, як діти галасливо займають місця у вагонах потяга у передчутті великих пригод. Це довгі зупинки на станціях, де ми, не в силах втримати емоції, влаштовуємо запальні флешмоби просто на пероні, дивуючи пасажирів! Це хвилини, коли діти схвильовано, затамувавши подих, виходять на велику сцену, а потім — вибухають радістю від заслуженої нагороди. Вражень завжди надто багато, і всі вони неймовірно позитивні.
Уявіть, яке це щастя для дитини з невеликого містечка — наживо побачити своїх кумирів, чи навіть поспілкуватися з Амадором Лопесом, Яною Цибульською чи братами Борисенками! Це додає дітям шаленого драйву.
А якщо згадувати історію, то свого часу, коли в журі сидів сам знаменитий хореограф Григорій Чапкіс, він дуже позитивно висловився про танювальну майстерність моїх вихованців. Оцінка такого майстра вартує дуже багато.
— Висока оцінка від Чапкіса — це історично! А які нагороди вибороли ваші талановиті вихованці?
— Звичайно, не єдина. За ці десятиліття ми зібрали чимало відзнак, призових місць, дипломів та кубків найвищого ґатунку. Наша скарбничка постійно поповнюється. Наприклад, однією зі «свіжих» та надзвичайно значимих для нас нагород є Гран-прі за патріотичну композицію «Україна — це ми».
Цю постановку зразкова хореографічна студія «Експресія» представила на XIV Міжнародному двотуровому фестивалі-конкурсі мистецтв, що відбувся у Харкові влітку 2024 року.
Учасники студії стали й срібними призерами європейського міжнародного фестивалю-конкурсу «European revolution» за складну й філософську композицію «Протистояння».
Власне, у нас є гарна та незмінна традиція: ми ніколи не повертаємося з конкурсів з порожніми руками. З кожної поїздки ми завжди привозимо нагороди, доводячи, що Сахновщинська земля щедра на таланти.
— Людмило Іванівно, ваші колективи представляють Сахновщинську громаду — фактично, сільську місцевість. Наскільки важко конкурувати на великій сцені з міськими ансамблями? Чи часто ви взагалі зустрічаєте колег із сіл та селищ на конкурсах такого високого рівня?
— Змагання нелегкі, приховувати нічого. Ми чудово знаємо, хто наші суперники, і реалістично оцінюємо ситуацію. Міські колективи зазвичай мають кращі стартові умови для занять, сучасніші репетиційні зали та потужну матеріальну базу. Проте ми ніколи не налаштовані програвати. Щойно діти з Сахновщинської громади виходять на сцену, будь-який скепсис зникає. Це просто свято для очей!
Ми беремо своєю відточеністю: від бездоганних, продуманих до дрібниць костюмів — до витонченості кожного танцювального елемента. Журі завжди бачить, що нам є що показати і є за що присуджувати найвищі нагороди.
А щодо інших сільських колективів, то на великих всеукраїнських чи міжнародних змаганнях я зустрічаю їх, на жаль, нечасто. Тим більша гордість переповнює за наших дітей, які гідно тримають марку поруч з колективами з мегаполісів.
— Хореографія — це прекрасна духовна сфера, але вона не може існувати у вакуумі, без солідної матеріальної підтримки. Логістика, поїздки, пошиття складних костюмів, створення умов для репетицій... Завдяки кому вам вдається успішно вирішувати ці фінансові рівняння?
— У цьому питанні ми працюємо у тісному та надійному тандемі з Сахновщинською селищною радою та нашим неймовірним батьківським комітетом. Це наша міцна опора. Свого часу саме завдяки підтримці селищної ради ми змогли капітально відремонтувати наш хореографічний клас. Зробили все на совість — від заміни вікон та оновлення системи освітлення до укладання професійного танцювального паркету, на якому дітям комфортно і безпечно тренуватися.
Також у питаннях трансферу на змагання наші колективи завжди можуть розраховувати на плече місцевої влади. Окрім того, селищна рада кілька років тому дуже допомогла нам з великим замовленням та виготовленням сценічних костюмів.
Водночас величезна частина роботи лягає на плечі батьків — більшість унікальних образів для наших різноманітних танцювальних номерів створюється саме завдяки їхній фінансовій та моральній участі. Без такої синергії ми б не досягли й половини успіху.
— Ви керуєте трьома абсолютно різноплановими колективами («Експресія», «Струмочок», «Імпульс»), і в кожному з них — по кілька вікових груп. Як вам вдається миттєво перемикатися між різними танцювальними жанрами і де ви знову й знову берете на це внутрішні сили?
— Так у самому танці я ці сили й беру! Робота з нуля — від зародження першої ідеї в голові до її повної постановки та фінального виконання на сцені — мене не виснажує, а навпаки, окрилює та надихає. Напевно, це в мені закладено самою природою: вмію швидко реалізувати задуми, генерувати свіжі ідеї та бачити цілісну хореографічну картинку ще до того, як діти зроблять перший рух.
Зміна стилів взагалі не проблема. Сприймаю це як звичайну зміну виду діяльності, що лише додає азарту. Спочатку ми напрацьовуємо та відточуємо складні рухи естрадного танцю, потім перемикаємося на глибину й характерність народного, а далі — ловимо драйв спортивного напрямку. Це надзвичайно цікаво, це додає життєвого різноманіття, тому про рутину тут навіть мова не йде.
— За 40 років вашої кар'єри світ кардинально змінився. Сучасні діти вже зовсім не такі, якими були їхні однолітки 10, 20 чи 40 років тому. Чим теперішні вихованці відрізняються від тих, хто приходив до вас на початку? І чи не вважаєте ви своїми головними конкурентами соцмережі, з пастки яких сьогодні так важко «витягнути» підлітка?
— Так, я чітко помічаю у нинішніх дітях певну гіперактивність. Вони живуть у шаленому інформаційному потоці, і це, як не дивно, інколи може ставати на заваді якісному, вдумливому заучуванню танцювальних рухів. Але я переконана: тиснути на активну дитину чи ламати її — це величезна педагогічна помилка. Тому я знайшла свій підхід: дозволяю їм трохи «випустити пару» безпосередньо перед заняттям. Вони можуть побігати, пострибати, емоційно погратися кілька хвилин. Але після цього діє залізне правило — максимальна концентрація та стовідсоткова увага на занятті.
Щодо соцмереж та гаджетів — тут знову на допомогу приходять батьки моїх вихованців. Їхня виховна та пояснювальна робота вдома зводиться до правильної ідеї: усе справжнє життя та емоції не можуть бути затиснуті в рамки смартфона. І діти це чудово розуміють! Вони стають неймовірно відповідальними, коли йдеться про спільну роботу, націлену на результат. Вони так само, як і я, прагнуть викладатися на всі 100%, щоб показати глядачеві красиву, випрацювану композицію, взяти участь у престижному конкурсі, завоювати черговий кубок та підтвердити високе звання свого колективу.
— Роки повномасштабного вторгнення принесли занадто багато тривог, стресу та дорослих переживань у життя наших дітей. Чи стала для них танцювальна зала своєрідним місцем терапії та психологічного розвантаження? Як вам удається підтримувати емоційний стан вихованців?
— Наша танцювальна зала дійсно перетворилася на справжній острівець безпеки та психотерапії. Я завжди зустрічаю своїх учнів музикою. Це наш особливий ритуал. Зачувши знайому, рідну мелодію, діти наче за командою «вимикають» тривожність, внутрішньо переналаштовуються на прекрасне і починають створювати йогосамі. Усе те важке, гнітюче й неприємне, що, на жаль, є сьогодні в дитячому житті через війну, вони залишають там — за порогом класу.
Для них це простір, де можна просто бути дітьми, реалізовувати себе і хоча б на кілька годин забути про сирени та страх. Це надзвичайно значимо, коли спостерігаєш, як змінюється на позитивний настрій дітей, що переїхали у Сахновщину з прифронтових та окупованих міст. І саме це дає нам сили йти далі й танцювати попри все.
— За 40 років відданої праці ви прищепили любов до танцю сотням дітей. А чи є серед випускників ті, для кого хореографія стала не просто дитячим захопленням, а справою всього життя та професійним вибором?
— Так, і це моя особлива гордість! Побачити, що твій учень продовжує твою справу — найвища нагорода для педагога. Наразі маю п’ятьох вихованців, якими неймовірно пишаюся на професійному рівні.
Це Діана Лещенко, Анастасія Форост, Мирослава Борщ, яка сьогодні успішно працює тут, у Сахновщині, а також Ліліт Гарібян та Вадим Лавриненко. Можливо, якась з дівчат уже й прізвище змінила, створивши власну родину, але в моїй пам'яті та серці вони залишаються саме тими чудовими дітьми, яких я мала честь навчати.
Кожна та кожен з них свого часу максимально, на повну потужність розкривали свій творчий потенціал умежах нашого колективу, а тепер так само яскраво та натхненно реалізують себе вже у професії. Це означає, що зерно було посіяне не марно.
— У вас та ваших танцювальних колективів — величезна кількість здобутків за ці неймовірні чотири десятиліття. Проте, судячи з вашого незгасного ентузіазму, ви точно не збираєтеся зупинятися на досягнутому. Які нові мрії, плани та проєкти тримають вас у тонусі сьогодні?
— Головна мрія у мене зараз така ж, як і в усіх українців, — це наша Перемога, сталий, справедливий мир та відновлення всіх втрачених можливостей. Якщо ж говорити про творчі плани, то ми з дітьми понад усе мріємо знову безтурботно сісти у потяг й поїхати на великий танцювальний конкурс. Поїхати так, як колись: під стукіт коліс, без супроводу сирен повітряної тривоги та без постійного, гарячкового зазирання в додатки сповіщень у телефонах.
А ще одна велика мета — вийти нарешті на міжнародну арену, за межі країни. Мої хореографічні колективи свого часу отримали два престижні запрошення на міжнародні змагання: нас чекали у Болгарії та Азербайджані. На жаль, скористатися ними нам так і не вдалося — спочатку завадили суворі ковідні обмеження, а потім розпочалося повномасштабне вторгнення росії.
Думаю, що одного дня обов'язково надолужимо це і покажемо високий рівень сахновщинської школи хореографії за кордоном. І знаєте, ми не просто пасивно мріємо — ми діємо! Попри все щодня тренуємося, готуємо нові постановки та філігранно, до найменшого па, відточуємо свою майстерність. Наш найкращий танець ще попереду!
