В ТУ ДАЛЕКУ ОСІНЬ 43-ГО…
З 16 по 18 вересня 1943 року Сахновщинський район був звільнений від німецько-фашистських загарбників. 17 вересня 1943 року було звільнене селище. Його звільнили воїни 810 стрілецького полку, яким командував полковник Ілля Самсонович Тітов.
У Сахновщинському краєзнавчому музеї відкрито виставку, присвячену Дню визволення Сахновщини від німецько-фашистських загарбників, де представлені фото тих років, листування, архівні документи, вирізки з газет.
ПРИХОДЬТЕ ДО МУЗЕЮ, беріть з собою дітей та онуків! Пам'ять про ВЕЛИКУ ПЕРЕМОГУ нашого народу ми маємо зберегти в прийдешніх поколіннях!
А ми наводимо спогади про ранок 17 вересня 1943 року командира 810 стрілецького полку 394 дивізії Іллі Самсоновича Тітова, який визволяв Сахновщину:
- Ми знаходились у першому ешелоні дивізії. Наступали швидко і вели бої з окремими роздробленими підрозділами та засадами ворога. Фашисти намагалися затримати наступ наших військ.
Німці, відступаючи, нищили все на своєму шляху. Палили, підривали, руйнували. Спалювали навіть у полях скирти зібраного хліба.
Тому ми прагнули якомога швидше відтіснити ворога, щоб він не наробив ще більшої біди.
Пам’ятаю, ще здалеку побачили, як фашисти висаджують у повітря та палять громадські будівлі і житло в Сахновщині.
Ми посилили темпи свого наступу і обхідними шляхами під ранок, з невеликими втратами оволоділи райцентром. Наш наступ був настільки стрімким, що кінний загін факельників не встиг втекти з селища. Ми захопили його у полон.
Таким чином нам вдалося, дякуючи шаленому наступу воїнів 810 полку, врятувати Сахновщину від варварського зруйнування.
Спогади жительки селища Сахновщина О.П. Майбороди про події далекого вересня:
- Уже 13-14 вересня німців у селищі практично не залишилося. А 16 вересня зранку поліцаї почали об’їзд жителів Сахновщини. Згадували, щоб збирали речі і евакуювались від лінії фронту. В цей же день висадили в повітря заздалегідь заміновані німцями приміщення вокзалу, поліклініки. Пам’ятаю, як довго і яскраво горіла яйцебаза.
Я з батьками, поприховувавши нехитрий сімейний скарб, прихопивши теплу одіж та ковдри, пішла, як і все населення селища, в напрямку теперішнього радгоспу імені 20-річчя Жовтня. Там росла кукурудза. Сюди і перемістились мешканці Сахновщини. Вирили собі траншеї, куди і поховалися. Розпочався дрібний неприємний дощ. Здалеку було видно, як палає Сахновщина. Прибитий дощем дим низько стелився понад землею. Отруєне пожежею повітря драло горло. Так ми провели неспокійну, тривожну ніч. Десь далеко за Дар-Надеждою гриміли вибухи. В Сахновщині було тихо. А на ранок, занепокоєні тишею, вирішили вислати розвідку з добровольців. Разом з іншими пішов у Сахновщину і мій тато. Скоро всі вони повернулися. Сказали, що в селищі нікого немає, лише догорають оселі. Всі повернулися додому, хоч у більшості з домівок лишилися тільки стіни. Таким мені й запам’ятався цей день 17 вересня: обвуглені хати, задушливе повітря згарищ і радість, що лишилися живими. Добре, що це вже було останнє, остаточне визволення. (Записав М. Нестеренко)
Цінуймо мирне небо, сахновщани! Пам’ятаймо про подвиг наших земляків!
