Незалежність у обличчях Сахновщинської громади
Військо, волонтерство та пам'ять
Незалежність нині вигартовується в окопах, омивається кров’ю захисників і тримається на незламності тих, хто після важких випробувань продовжує діяти. Вчинками це щодня доводить ветеран і волонтер Віктор Малий.
Його військовий шлях розпочався ще у 2018 році, коли він став до лав Збройних Сил України. З перших днів повномасштабного російського вторгнення Віктор опинився на найгарячіших ділянках фронту. Він пройшов крізь пекло боїв на Сумщині та Донеччині, бив ворога під Охтиркою та випалював загарбників під Бахмутом. На цьому пекельному шляху він бачив усе: невимовну мужність побратимів, важкі втрати близьких товаришів і, на жаль, ницість місцевих «ждунів». За свободу своєї землі Віктор заплатив власним здоров'ям — отримав важке поранення, після якого був комісований.
Проте сидіти склавши руки ветеран не зміг. Повернувшись до цивільного життя, він зайнявся волонтерством, продовжуючи всіма силами допомагати армії. Віктор з гіркотою констатує: той потужний запас згуртованості, який об’єднував українців у 2022 році, сьогодні значно вичерпався. Чимало людей призвичаїлися й заспокоїлися, але ж війна триває і забувати про це — смертельно небезпечно.
Найбільше ветерану болить байдужість до тих, хто поклав життя за нашу свободу. Відкласти на хвилину справи під час Загальнонаціональної хвилини мовчання, віддавши шану полеглим — це не важкий обов’язок, а найменший вияв поваги. Адже жива пам’ять про героїв — це також міцний і непохитний фундамент нашої Незалежності.
Борець із пензлем у руках
Незалежність України — це не абстракція з підручників. Вона проростає буквально з землі, з любові до рідного краю, з того, як людина дивиться на звичну вулицю чи стару хату і бачить у них щось варте збереження. Саме таку любов, мазок за мазком, переносить на полотно художниця Лариса Козуб. Її життєвий шлях розпочався у Новоолександрівці — селі, яке, здається, само просилося стати сюжетом для картин.
Навчалася Лариса у Сахновщинській школі №1 (нині це ліцей) та паралельно відвідувала заняття з художнього мистецтва. Цікаво, що спочатку вона бачила себе дизайнеркою. Але пристрасть до живопису виявилася сильнішою за плани — і зрештою художник у ній переміг дизайнера. Тепер на її полотнах оживають архітектура та куточки Сахновщини, ті самі, повз які ми проходимо щодня, часом навіть не помічаючи їхньої краси. Це, по суті, естетична пам'ять, яку вона залишає для тих, хто прийде після нас.
Окрема сторінка — персональна виставка «Тиша цвітіння» у Сахновщинському краєзнавчому музеї. Подія, що зібрала чимало відвідувачів і, судячи з відгуків, торкнулася не одного серця.
А напередодні Дня Незалежності роботи Лариси Козуб набувають ще глибшого сенсу. Вона не просто зберігає культурний код Слобожанщини на полотні — вона діє. Кошти художниця передає на потреби ЗСУ, тобто підтримує тих, хто виборює цю саму свободу вже не пензлем, а зброєю в руках. І виходить, що її мистецтво — теж фронт. Тихий, але справжній, частина спільної боротьби за вільну й квітучу Україну.