Незалежність у обличчях Сахновщинської громади
Від сахновщинських просторів до великої сцени: історія Леоніда Попернацького
У кожного з нас є місця, до яких подумки повертаємося знову й знову. Для композитора, музиканта та аранжувальника Леоніда Попернацького одним з таких місць була Сахновщина. Саме тут минули його дитячі роки, тут він жив з батьками. Тоді це був простір, де він ріс, — а згодом Сахновщина стала частиною його особистої історії.
Леонід Іванович народився у 1940 році в Миронівці на Харківщині. Музика увійшла в його життя ще в молодості й поступово стала справою, якій він віддав багато років. Він закінчив Київське музичне училище імені Р. Глієра, а потім — Київську державну консерваторію, де навчався баяна та диригування у відомого професора Натана Рахліна.
Попернацький працював у різних напрямках — писав музику, виконував пісні, керував музичними колективами, аранжував. Він створював музику разом на вірші українських поетів, складав чудові пісні, які потім знаходили своїх виконавців і слухачів.
У Запорізькій філармонії Леонід Іванович керував джаз-рок-ансамблем «Крила». Колектив був популярним, його пісні звучали на радіо. Пізніше музикант багато років очолював професійний естрадний оркестр Палацу культури «Металург» заводу «Запоріжсталь».
А 1988 року з’явився ще один важливий проєкт — вокальне тріо «Аванс». До його складу увійшли Юрій Шкітун, Ліна Розанова та Марина Мельниченко. Уже наступного року тріо стало лауреатом «Червоної рути» в Чернівцях. Для «Авансу» Попернацький писав пісні, а разом із колективом записував альбоми українською та англійською мовами.
Його музику виконували Микола Гнатюк, Іван Попович, Віктор Шпортько, Олександр Василенко, Валентина Степова, квартети «Явір» і «Гетьман», ансамбль «Кобза». За роки творчої роботи музикант видав близько 40 аудіоальбомів.
Та за всіма цими іменами, сценами й записами стоїть звичайна людська історія — історія хлопчика, який колись жив із батьками у Сахновщині, а потім виріс у талановитого музиканта, чия творчість стала частиною української естради.
Напередодні Дня Незалежності про це особливо хочеться говорити. Україну творять не лише великі події. Її творять люди, які роками роблять свою справу — пишуть музику, співають, навчають, створюють і залишають після себе те, що хочеться слухати й пам’ятати.
І десь у цій великій музичній історії є Сахновщина — край, де починалася життєва мелодія Леоніда Попернацького.
Ігор Москвітін: коли слово теж стає допомогою
У Сахновщині добре знають Ігоря Москвітіна не лише як лікаря-стоматолога, а й як людину, для якої поезія стала способом говорити про найважливіше. Його вірші — про любов, рідну землю, людські почуття, а сьогодні особливо — про Україну та її захисників.
Поетична творчість Ігоря Олександровича народжується поруч із щоденною професійною роботою. Мабуть, саме тому в його рядках є особлива людська інтонація: без зайвого пафосу, але з вірою, надією і щирим переживанням за долю країни.
Одна з його найпомітніших збірок — «Вірити», що побачила світ у Львові 2023 року. У ній — поезії про війну, військових, родину, очікування і найзаповітніше бажання кожного українця — щоб наші захисники поверталися додому живими.
Та особливо промовистим є вчинок автора: кошти від продажу книжки Ігор Москвітін спрямував на підтримку ЗСУ.
Напередодні Дня Незалежності ця історія звучить по-особливому. Бо любов до України — це не завжди гучні слова. Іноді вона має вигляд щоденної роботи, вірша, книжки й простого рішення: зробити те, що можеш, заради тих, хто боронить нашу країну. Саме з таких людських вчинків і складається незламність Сахновщини та всієї України.
Олександр Ляскало: поет, який не перестає шукати свою дорогу
Писати — не просто означає складати рядки. Це спосіб думати, відчувати світ і знову й знову повертатися до того, що справді дороге. Саме так, певно, думає Олександр Ляскало — сучасний поет, який живе у Сахновщині й продовжує творити тут, серед знайомих з дитинства краєвидів.
Його шлях у літературі — це постійна робота над собою. Олександр не з тих, хто зупиняється після першого успіху. Він читає, вивчає, перекладає, експериментує зі словом, шукає точніші інтонації та нові можливості для власної творчості. Окрім поезії, займається перекладами з іноземних мов. І, як відзначають фахівці — філологи та перекладачі, які досліджували його творчість, — вражає не лише масштаб зробленого, а й та внутрішня планка, яку автор щоразу ставить перед собою.
Важливою подією у творчій біографії Олександра Ляскала стала премія імені Михайла Чабанівського. Її він отримав за поетичну збірку «Дорога сподівань». Уже сама назва книжки багато говорить про автора — про його рух уперед, пошук і віру в те, що дорога завжди має продовження.
Але, мабуть, найтепліші сторінки його творчості — ті, що народжуються з пам'яті про Сахновщину. У його віршах оживає край дитинства — не просто географічна точка, а світ особистих спогадів, людей, краєвидів і відчуттів, які залишаються з людиною на все життя.
У переддень Дня Незалежності особливо важливо згадувати таких людей. Бо Україна — це не лише великі імена з підручників. Це й ті, хто щодня працює зі словом, береже пам'ять про рідний край і творить українську культуру тут, на своїй землі. Завдяки цій праці історія Сахновщини живе не тільки в архівах — вона продовжується у віршах Олександра Ляскала.
#Сахновщина #СахновщинськаГромада #Харківщина #НашіЛюди #ВидатніЗемляки #ГордістьКраю #РіднийКрай #Україна #УкраїнськаКультура #ДеньНезалежності