Незалежність у обличчях Сахновщинської громади 🇺🇦
Тетяна Малахова: сильна жінка, яка знайшла своє слово в незалежній Україні
Є дати, які ніби самі обирають людину. Тетяна Германівна Малахова народилася 24 серпня — у день, коли Україна святкує свою Незалежність. Сьогодні цей збіг сприймається особливо символічно: її життєва історія теж багато в чому про пошук власного голосу, повернення до своїх коренів і усвідомлення того, ким ми є.
Тетяна Малахова здобула філологічну освіту, працювала вчителькою, а згодом прийшла на телебачення. Там розпочалася її професійна історія як редакторки дитячих програм, сценаристки та авторки текстів. Якийсь час жила та працювала далеко від дому, у тій країні, про яку краще й не згадувати. І була навіть впевнена, що неважливо, якою мовою розмовляти, бо це нібито не впливає ні на любов до батьківщини, ні на що інше.
Після повернення в Україну її творчий шлях продовжився у співпраці з відомими українськими митцями — Андрієм Данилком (Вєркою Сердючкою), Олегом Скрипкою. Вона також спілкувалася з мовознавицею та громадською діячкою Іриною Фаріон.
Та, мабуть, найважливіші зміни відбувалися не на екрані, а всередині самої Тетяни. Під час Революції гідності вона була серед учасників Майдану. Згодом, переживши особисте переосмислення ставлення до мови, почала свідомо переходити на українську.
Сьогодні її історія звучить по-особливому напередодні Дня Незалежності. Бо незалежність — це не лише державний статус. Це право говорити своїм голосом, берегти своє слово, творити власну культуру й чесно відповідати собі на запитання: «Хто я?».
Для Тетяни Малахової відповідь народжувалася поступово. І сьогодні її слово — українське.
Любов до слова та любов до України у творах і діяльності Таміли Кибкало
Незалежність України визначена не лише державними символами. Вона живе у щоденних справах людей, які виховують дітей, передають їм любов до рідного краю, вчать берегти українське слово, пам’ятати своє коріння й вірити у майбутнє своєї країни.
Саме такою людиною є Таміла Олексіївна Кибкало — педагог, дитяча поетеса та громадська діячка, чиє життя тісно пов’язане із Сахновщинщиною, зокрема місцем народження нашої талановитої землячки – мальовничою Новоолександрівкою.
Її професійний шлях розпочався з педагогіки. Роки роботи з дітьми дали їй не просто досвід, а й глибоке розуміння того, наскільки важливо вчасно підтримати дитину, почути її та допомогти повірити у власні сили. Згодом до педагогічного таланту додався ще один — творчий.
Таміла Олексіївна почала писати для дітей щирі й добрі вірші, створювати розмальовки, вигадувати тексти, які допомагають маленьким читачам пізнавати світ через прості, зрозумілі та близькі їм образи. У її творчості немає зайвої повчальності — є тепло, доброта й щире бажання говорити з дитиною її мовою.
Особливе місце в її діяльності посідає молодіжний клуб «Причал». Створивши цей простір, Таміла Кибкало змогла об’єднати талановиту й активну молодь, підтримати її творчі прагнення та показати, що рідне слово може бути сучасним, цікавим і живим.
Її працю та внесок у життя громади неодноразово відзначали. Серед знаків визнання — звання «Жінка року» та «Людина року». Та, мабуть, найважливішою оцінкою для педагога й творчої людини залишаються не нагороди, а дитячі очі, щирі слова та пам’ять тих, кому вона свого часу допомогла зробити перший крок у світ знань і творчості.
У переддень Дня Незалежності України історія Таміли Кибкало звучить особливо тепло. Бо незалежність — це не тільки те, що ми захищаємо сьогодні. Це ще й те, що щодня створюємо для тих, хто прийде після нас.
Коли дитину вчать любити рідне слово, поважати свою землю, пам’ятати історію та залишатися доброю людиною, — у цей момент теж твориться Україна.
Саме таку Україну своєю багаторічною працею допомагає будувати Таміла Олексіївна Кибкало. Через педагогіку, творчість, громадську діяльність і просте людське тепло вона вкладає у молоде покоління те, що не виміряти нагородами, — любов до рідного краю та віру в його майбутнє.
Сахновщинська громада по праву пишається своєю землячкою, чиє слово, праця й небайдужість уже багато років залишають добрий слід у серцях дітей та молоді.
Два серця й спільне слово: поетичний світ Володимира та Олександри Верховенів
Є родини, в яких любов до рідного слова стає не просто спільним захопленням, а способом життя. Саме такою є творча історія подружжя Володимира та Олександри Верховенів — двох поетів, чиї долі міцно пов’язані з Харківщиною та Сахновщинським краєм.
Для Володимира Верховеня Сахновщина — це не випадкова точка на життєвій мапі. Тут минули його шкільні роки. Саме звідси, з невеликої громади, розпочалася дорога, яка привела його у велику українську літературу. Філолог, журналіст, редактор, перекладач, член Національної спілки письменників України, він десятиліттями працює зі словом. Його поетичні збірки охоплюють різні теми — від історичної пам’яті та краси українського краєвиду до роздумів про людину, любов і місію поета.
Окрема сторінка його творчості — літературні переклади. Завдяки Володимиру Верховеню український читач отримав можливість познайомитися з творами відомих зарубіжних авторів. А його вірші для дітей стали ще одним способом говорити з наймолодшими про світ просто, дотепно й щиро.
Олександра Верховень родом з Великих Бучок. Її поезія теж виростає з рідної землі — зі степових просторів Слобожанщини, сільських краєвидів, народних традицій і людських історій. У її ліриці відчуваються особлива душевність, любов до малої батьківщини та увага до звичайної людини.
Їх об’єднало не лише спільне життя, а й любов до українського слова. Кожен має власний творчий голос, власне бачення світу, але в обох поезія починається з того самого — з пам’яті, коріння та любові до рідного краю.
Напередодні Дня Незалежності України історія Верховенів звучить особливо промовисто. Бо незалежність — це не тільки кордони й державні символи. Це ще й культура, яку ми створюємо, мова, яку передаємо далі, пам’ять про місця, звідки ми родом.
І поки народжуються українські вірші, поки вони звучать у бібліотеках, школах, на творчих зустрічах і просто поміж людьми, — живе й Україна.
Сахновщинська громада має ким пишатися: її земляки Володимир та Олександра Верховені не просто пишуть вірші. Вони залишають своє значиме слово для наступних поколінь.