Незалежність у обличчях Сахновщинської громади 🇺🇦
🔹Скальпель сатири: як лікар Гунько лікував людей та сміявся з системи
У фондах Сахновщинського краєзнавчого музею серед історичних артефактів зберігаються особливі експонати — тонкі збірки сатиричних поезій. Їхній автор, лікар Віталій Тимофійович Гунько, творив під влучним літературним псевдонімом Тимофій Гуня.
Щодня рятуючи життя людей, поза медичним кабінетом Віталій Тимофійович брав до рук іншу зброю — гостре українське слово. Його віршовані твори, написані виключно рідною мовою, були пронизані тонкою іронією та нищівним гумором. У часи, коли за відверту критику радянського ладу можна було дорого заплатити, він майстерно завуальовував свої смисли. Крізь призму метафор та алегорій гуморист викривав абсурдність тоталітарної системи: бюрократію, хабарництво, неробство та пияцтво.
Гуня «діагностував» суспільні хвороби так само точечно, як точний лікарський огляд. Сьогодні його поетична спадщина — це не лише літературний раритет, а й живий доказ того, як український гумор допомагав зберігати гідність та внутрішню свободу в лещатах пропаганди.
Пам'ять про лікаря-поета залишається живою і теплою: збірки його поезій надихають відвідувачів музею, а у Сахновщинській громаді й досі мешкають родичі талановитого поета.
🔸Мелодія, що народилася в Сахновщині: симфонічний світ Олександра Левицького
У кожного видатного митця є своє джерело сили — те перше відчуття світу, яке залишається в серці на все життя. Для заслуженого діяча мистецтв України, композитора Олександра Левицького (1921–2002) таким джерелом стала Сахновщина. Саме тут, серед степових просторів і співучого українського довкілля, пройшли його перші одинадцять років життя — дитинство, що заклало глибокий національний код у кожну майбутню ноту.
Далі бувХарків, де юний Олександр мав щастя навчатися у відомого композитора Костянтина Богуславського (пам'ять про вчителя він згодом увічнив у своїй «Фантазії на теми пісень К. Богуславського»). Воєнні випробування Другої світової Левицький пройшов, керуючи армійськими ансамблями, а у повоєнний час закінчив Київську консерваторію та очолив музичні колективи Українського телебачення й радіо.
Та про що б не писав митець — від камерних фортепіанних мініатюр до масштабних опер і симфонічних увертюр — головною мотивою його життя залишалася любов до рідного краю. Олександр Левицький жив і творив з Україною в серці. Він створив дивовижні вокальні цикли на поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки та Павла Тичини, подарував слухачам понад півтори сотні хорів і пісень, серед яких знамениті «Кручі дніпровські» та «Поема про Україну».
Його музика — від витонченого романсу до монументальної опери — була і залишається дзеркалом української душі: щирої, поетичної та незламної. І для Сахновщинської громади ім'я Олександра Левицького завжди залишається приводом для особливої гордості.
