Майстер, що роздаровує душу: історія різьбяра Анатолія Нісоловського
Є люди, чия життєва енергія неодмінно знаходить вихід у творчості, незалежно від обставин: заборон чи відсутності професійних майстерень. У селі багата Чернещина живе саме такий чоловік — різьбяр по дереву Анатолій Борисович Нісоловський. Для нього різьблення — це не просто захоплення, а справжній діалект душі, яким він доступно та красиво передає інформацію.
Потяг до обробки дерева Анатолій відчув ще в дитинстві. Бажання вирізати щось з м’якої деревини було настільки нестримним, що легко перемагало навіть шкільні обов’язки. Малий Толя вирізав картинки та фігурки «підпільно» — ховаючись від батьків і вчителів за підручниками. Зовні це виглядало так, ніби хлопець старанно вчить уроки, а під партою в цей час кипіла справжня творча робота.
Звісно, за цим заняттям його регулярно «ловили». Були й усні зауваження, й письмові догани у щоденнику. Проте жодні виховні бесіди не могли зупинити бурхливий творчий потенціал, який з кожним днем лише зростав.
Першим справжнім практичним успіхом юного майстра став подарунок для батька-тесляра. Навчаючись у четвертому класі, Анатолій змайстрував для нього невеликий рубанок. Інструмент вийшов продуманим до дрібниць: зручним, легким і ковзким. Батькові залишалося лише встановити лезо та працювати із задоволенням.
З віком Анатолій почав пробувати свої сили і в живописі. Про свій дебют як художника він завжди згадує з посмішкою. Влаштувавшись на роботу у кінофікацію, він мав демонструвати плівкове кіно у місцевому клубі. Якось у село привезли новий фільм, а афіші до нього у комплекті не виявилося. Анатолій Борисович не розгубився: прочитавши короткий зміст та назву стрічки, він власноруч намалював цілком пристойний плакат. Цей своєрідний «скетч» одразу привернув увагу та зацікавив глядачів.
Згодом був рік навчання у Харківському Будинку народної творчості. Це був важливий етап «упаковки» вродженого таланту у професійні художні стандарти. Втім, сам Анатолій Борисович зазначає, що мальованих картин у нього небагато. Єдина, яку він з гордістю демонструє гостям, — це дитячий портрет одного з його синів.
А от різьблені роботи — це зовсім інша історія. Це його життя. Про свої вироби майстер може розповідати годинами.
Сьогодні у хаті Анатолія Борисовича не так багато власних робіт, але зовсім не тому, що він мало різьбить. Майстер володіє дивовижною щедрістю — він роздаровує все, що виходить з-під його різця. Декоративні тарілі, картини та витончені фігурки розлетілися по всій громаді, а деякі навіть потрапили за кордон — аж у Францію, де живуть його онуки.
Окрім самостійних витворів, Анатолій Борисович створює рамки авторської роботи. Вони прикрашають не лише його вироби, а й вишивки сусідки-майстрині: тільки-но вона закінчує нову картину, а в Анатолія Борисовича вже готова унікальна оправа.
Ідеї для нових робіт майстер шукає всюди. Сьогодні чудовим джерелом натхнення є Інтернет: переглянувши роботи інших, він переформатовує ідею, доповнює її власним баченням, робить ескіз і береться до різьблення. Хоча дружина Лідія Анатоліївна додає, що й друкованих книг з різьбярства в чоловіка зібрано чимало.
Найбільша нинішня проблема для майстра — це пошук матеріалу. Улюблена порода Анатолія Борисовича — липа, її м’яка текстура ідеально підходить для філігранної роботи. Раніше, коли був молодшим, він міг годинами ходити околицями у пошуках підходящого дерева. Зараз шукати матеріал далі від дому складніше, та й липа трапляється все рідше. Проте майстер знайшов практичний вихід: купуючи дрова для опалення грубки, він уважно перебирає кожен пеньочок. Якщо трапляється липа — це справжня радість: її одразу забирають для творчості, а все інше дерево йде у топку.
Анатолій Борисович Нісоловський продовжує творити, зберігаючи любов до ремесла, яке колись захопило його ще за шкільною партою. Його вироби — це не просто оброблена деревина, це щира теплота, розсіяна по домівках рідного краю та далеко за його межами.
