Своє робити. Історія фермера Франковського
Серед нас живуть люди, чия доля переплітається з історією рідного краю так міцно, що крізь призму їхнього життя можна писати літопис цілої епохи. Для Сахновщинської громади такою знаковою постаттю є Володимир Степанович Франковський — успішний фермер, депутат селищної ради й людина, яка збудувала свій успіх на мозолях, ризику та безмежній вірі в землю, яку обробляє.
Якби хтось у 1980-х роках сказав молодому Володимиру, що він стане одним з провідних аграріїв Харківщини, він би лише здивовано посміхнувся. Тоді, за радянського ладу з його плановою економікою, слово «підприємництво» здавалося чимось незрозумілим, чимось з чужого світу, а приватна ініціатива не вкладалася в рамки тогочасного світогляду.
Отримавши диплом Харківського сільськогосподарського вишу (тодішнього ХІМЕСХ), Володимир Франковський прийшов працювати на підприємство «Сільгосптехніка». То була потужна структура, яка обслуговувала тогочасні колгоспи. Проте з початком 1990-х років, коли Україна здобула Незалежність, стара економічна система почала тріщати по швах. Слабкі колективні господарства втрачали ресурси, занепадали, а разом з ними стрімко втрачала замовників і «Сільгосптехніка». Грошей у людей не було, техніка старіла, а перспективи танули на очах.
Саме в цей скрутний час Володимир Степанович зрозумів: потрібно брати відповідальність за власне життя у свої руки. Думки про приватний обробіток землі виникли не на порожньому місці. Досвід він мав — і не лише той, що з батьківського городу. З 1996 року він уже орендував невеличку ділянку землі, маючи в розпорядженні старенького тракторця. Тоді це здавалося скоріше «іграшками», аніж спробою вижити. Але коли справи в організації стали геть кепськими, настав час для серйозних рішень.
Шанс з'явився там, де інші бачили лише руїну. У Сахновщині збанкрутувало підприємство «Інкубаторна станція». Володимир Франковський викупив його за доступною вартістю і саме на цій базі заснував своє перше фермерське господарство.
На початку фермерського шляху в розпорядженні фермера було всього 20 гектарів землі. Тоді цей клаптик здавався величезним. Сьогодні ж ФГ Франковського обробляє близько 1500 гектарів. І, як зізнається сам господар, зараз цей масштаб уже не здається таким неосяжним.
Чому так? Відповідь криється в технологіях. Тоді, на початку, доводилося працювати на застарілій, неефективній техніці, зібраній власноруч з кількох радянських «донорів». Переважала важка й виснажлива ручна праця. Так тривало до середини 2000-х років, коли господарство нарешті стало на ноги й змогло дозволити собі краще устаткування. Володимир Степанович з посмішкою згадує першу «імпортну» покупку — хоч і вживану, але закордонну машину. Вона працювала швидше та якісніше за радянську «беушку», і це стало першим впевненим кроком до справжнього успіху.
Сьогодні технічний парк Володимира Франковського — предмет законної гордості. Сучасні потужні машини, про які на початку 2000-х годі було й мріяти, новітні технології та найякісніші засоби догляду за рослинами. Агрономи та менеджери аграрного сектору постійно проводять тут майстер-класи, впроваджуючи передовий досвід.
Разом з технічним прогресом зростала й довіра людей. Землями господарство «обростало» завдяки орендодавцям. Селяни, розчаровані іншими орендарями, йшли до Франковського. Вони бачили його чесність, довіряли свої паї й стабільно отримували гідну грошову винагороду. Як показник найвищої довіри — 99% орендодавців, які прийшли тоді, й сьогодні залишаються партнерами ФГ Франковського. Більше того, успіх Володимира Степановича надихнув орендодавців: деякі з них, за його прикладом, ризикнули й почали господарювати самостійно, ставши одноосібниками.
За цей час зросли й врожаї. Колишні показники у 25-40 ц/га зернових, які у 2010 році вважалися рекордом, сьогодні фермер значно перевершив. Утім, Володимир Степанович залишається реалістом: «Наш край, саме Харківщина — це зона ризикованого землеробства. Тут врожаї об’єктивно нижчі, ніж у центральних чи західних областях України. Тому змагатися з ними безглуздо. Але своє робити й досягати намічених результатів — обов’язково треба».
Проте найбільший ризик для сучасного українського аграрія — це не примхи природи, не посуха чи приморозки, а ворожі обстріли та «прильоти». У цих умовах уже немає значення, в якій зоні розташоване господарство, адже смертельна небезпека для тих, хто виходить у поле, існує скрізь.
Попри всі виклики сьогодення, Володимир Степанович Франковський продовжує тримати свій аграрний фронт, забезпечуючи продовольчу безпеку країни та підтримуючи рідну громаду як депутат.
Напередодні професійного свята успішний господар звертається до своїх колег-фермерів з найактуальнішим і найщирішим побажанням, що об'єднує усіх українців:
«Найшвидшої нам Перемоги та сталого миру! Щоб усі українські господарства збереглися, розвивалися, а наша земля знову родила під мирним і чистим небом».