Та, що наповнює життя села змістом: портрет Лідії Грузінової
Так вже вийшло, що у цьому матеріалі про Лідію Іванівну Грузінову знімків її виробів буде значно більше, ніж самої Лідії Іванівни. І це теж своєрідний портрет майстрині – портрет її душі, що проявляється рукотворною красою.
Вона не з тих, хто звик виставляти себе напоказ чи шукати гучної слави. Її стихія — тиха, невтомна праця, яка за три десятиліття перетворила звичайну сільську бібліотеку на осередок культури та домашнього затишку. Тридцять років життя віддані бібліотечній справі — не просто професійний стаж, це ціла епоха, виміряна сотнями прочитаних книг, тисячами щирих розмов та безмежною відданістю своїм односельцям.
Коли прийшов час залишити офіційну роботу й піти на заслужений відпочинок, багато хто думав, що Лідія Іванівна нарешті обере спокій. Але хіба може згаснути вогонь, який палає в душі все життя? Вона просто не вміє сидіти без діла. Тому жінка одразу знайшла нове покликання, трансформувавши багаторічний творчий потенціал у дивовижні вироби ручної роботи.
Сьогодні вони займають майже весь простір місцевого клубу. Лідія Іванівна власноруч виготовляє витончені квіти з паперу та інших підручних матеріалів. Ці гігантські й тендітні суцвіття стають головною окрасою сцени, створюючи неповторну атмосферу під час проведення концертів, тематичних вечорів та сільських свят.
Світ її захоплень вражає своєю багатогранністю. Спеціально для вокального ансамблю «Чарівниця» та місцевого дитячого колективу вона розробляє та власноруч шиє унікальні сценічні костюми. Кожен стібок, кожна стрічка на цих строях просякнуті любов’ю та прагненням зробити виступи земляків яскравими й незабутніми.
Особливе місце в її нинішньому житті посідає створення традиційних українських ляльок-мотанок. Це не просто сувеніри, а справжні обереги, у які майстриня вкладає старовинні сакральні змісти та глибоку народну мудрість. Ба більше, Лідія Іванівна не ховає своє вміння — вона організовує безкоштовні майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок для всіх охочих. А щоб результати цієї творчості тішили око, у приміщенні сільської бібліотеки діє постійна виставка її авторських робіт та робіт її учениць, яка щодня збирає захоплені погляди відвідувачів.
Історія культурного відродження Аполлонівки нерозривно пов’язана з ще однією важливою сторінкою біографії нашої героїні. Свого часу Лідія Іванівна разом з нинішньою старостою села Ліною Станіславівною Яновською об’єднали навколо себе талановитих жінок і організували співочий ансамбль «Чарівниця». Цей колектив, який став справжньою живою легендою громади, активно діє й сьогодні. Щотижня, попри домашні клопоти й щоденну втому, учасниці збираються на репетиції. Вони є незмінними учасниками всіх культурних заходів села та громади. Хоча, якщо казати чесно й по-простішому, у своєму рідному селі вони самі ж ці свята і влаштовують, віддаючи землякам часточку свого серця.
На репетиціях ансамблю Лідія Іванівна виступає не просто як виконавиця, а як справжній творчий камертон та безкомпромісний професіонал. Вона проявляє до колег неабияку вимогливість, адже природа нагородила її відмінним, абсолютним музичним слухом. Якщо Лідія Іванівна почує бодай одну фальшиву ноту або неточне інтонування, репетиція триватиме доти, доки пісня не зазвучить ідеально, чисто, на одному диханні.
І такий підхід у неї абсолютно в усьому: чи то в тонкому рукоділлі, чи у виснажливому домашньому господарстві, чи колись на основній роботі. Усе навколо Лідії Іванівни має бути впорядковано, логічно, зрозуміло й естетично гарно. Життєве кредо цієї дивовижної жінки можна найкраще виразити її ж власними словами, які вона часто повторює: «Для чого братися за справу, якщо не зробити її в результаті добре?»
Одним з найважливіших і найвагоміших здобутків Лідії Іванівни, який назавжди вписав її ім'я в історію краю, стала реалізація масштабної та унікальної ідеї — створення детального фотолітопису рідного села Аполлонівка. Цей задум народився ще тоді, коли вона працювала сільським бібліотекарем. Щодня спілкуючись з людьми, вона детально знала історію кожної родини, долі першопоселенців та місцеві традиції. Тоді ж прийшло чітке й щемливе усвідомлення: час невблаганний, старші люди відходять у засвіти, і якщо не зафіксувати їхні спогади зараз, то скоро нікому буде переповісти молоді про те, чим і як жило село 50, 60 чи 70 років тому.
Ініціативу відданого бібліотекаря гаряче підтримала більшість односельців. Люди почали масово приносити до книгозбірні старі світлини з домашніх архівів, разом згадували історії дідів-прадідів, ділилися збереженими переказами. З цього великого спільного пориву народилися три товстих, безцінних фотоальбоми, присвячені різним історичним періодам розвитку Аполлонівки.
Це не просто збірки старих карток, а ґрунтовна хроніка, де кожна знімка супроводжується детальними описами, точними датами та перевіреними фактами. Уся інформація була прискіпливо, буквально по крихтах, зібрана бібліотекарем та жителями села. Ці альбоми свого часу стали незамінними помічниками для місцевих школярів та педагогів, які активно використовували їх на уроках краєзнавства та виховних годинах.
Неймовірно зворушливо спостерігати за цим процесом сьогодні: колишні школярі, яким нині вже далеко за 30 років, приїжджаючи в гості до батьків, обов’язково забігають до бібліотеки, щоб просто погортати сторінки цих альбомів, згадати дитинство й торкнутися свого коріння.
Своїм невичерпним ентузіазмом та палкою енергією Лідія Іванівна Грузінова допомагає тримати на високому рівні культурне життя Аполлонівки. У більшості випадків вона абсолютно безкорисливо, за власний кошт, виготовляє унікальні вироби ручної роботи для потреб громади. Коли з'являється така змога, надійним помічником виступає старостат села, який бере на себе роль спонсора й фінансує, наприклад, закупівлю якісної тканини для пошиття нових сценічних костюмів.
Лідія Іванівна ніколи й ні за яких обставин не шкодує свого дорогоцінного часу на те, щоб створювати навколо себе красу й дарувати її оточуючим. «Душа просить», — каже вона, коли її запитують про причини такої самовіддачі. Тому й з’являються постійно на світ її нові дивовижні ляльки, серветки під чашки у якості щирих подарунків для колег по ансамблю, та нові штучні, але такі прекрасні квіти.
Коли односельці чи гості села запитують Лідію Іванівну, чи існує взагалі на цьому світі щось таке, чого б вона не вміла робити своїми руками, вона лише всміхається у відповідь і каже: «Так. Існує. Але, коли я ним зацікавлюся, я швидко навчуся». У цих словах — уся її сутність: незламна віра в людські можливості, відкритість до всього нового та непереборне прагнення постійного розвитку.
Якраз напередодні, 10 червня, у середу, Лідія Іванівна Грузінова святкувала свій поважний та красивий ювілей. З цією знаменною датою її тепло вітали колеги по творчому цеху, староста села та численні мешканці Аполлонівки, для яких вона давно стала рідною людиною. Вони бажали їй міцного здоров’я та довгих років життя, чудово розуміючи: поки в їхньому селі є такі люди, як Лідія Іванівна, доти житиме й процвітатиме їхня рідна культура, а історія їхнього краю ніколи не заросте травою забуття.
