Математика життя: 51 рік педагогічного стажу, 5 випусків, 3 покоління учнів
На відміну від суто теоретичного та абстрактного сприйняття математики, викладання цієї дисципліни у КЗ «Сахновщинський ліцей №1» базується на принципах гуманізації, глибокого підходу та особистісної орієнтації. Чому саме так? Бо, як влучно зазначила директор навчального закладу З.І. Науменко, викладач на своєму місці.
51 рік свого життя віддала педагогіці Ольга Іванівна Нахнюпа. Для неї математика — це не просто наука про числа, це інструмент для розвитку мислення, а сама школа — простір, де виростають покоління.
Яким є шлях вчителя, котрий пам’ятає рідний ліцей ще зовсім новим, і як змінювалися діти протягом останніх десятиліть? Спробуємо й собі зазирнути у світ педагогічної мудрості О.І. Нахнюпи.
Від шкільної парти — до вчительського столу
Історія Ольги Іванівни та Сахновщинського ліцею №1 (а колись — школи №1) переплетена настільки тісно, що їх неможливо уявити окремо, адже вона була випускницею цього навчального закладу і вчителює тут переважну більшість періоду своєї кар’єри. Ольга Іванівна й досі чітко, до найменших деталей, пам’ятає той день, коли вперше увійшла до цих стін ще школяркою. Будівля тоді пахла свіжою фарбою, була абсолютно новою, щойно зведеною. Хто б міг подумати, що цей простір стане для неї домом на все життя?
Професійний шлях майбутньої вчительки розпочався з посади вожатої у Сахновщинській школі-інтернаті. Це була чудова школа життя та перша серйозна практика взаємодії з дітьми. Згодом Ольга Іванівна повернулася до рідної «першої» школи, але вже у новому статусі — як вчитель математики.
«Я добре пам’ятаю своїх перших учнів, — згадує Ольга Іванівна. — Вони здавалися такими несміливими, маленькими, трішки розгубленими. І знаєте, що найцікавіше? Вони шукали в мені не просто людину, яка викладатиме їм предмет та ставитиме оцінки. Вони шукали маминого тепла і розуміння».
Минають роки, змінюються епохи, на зміну одному поколінню приходить інше. Сучасні діти, за спостереженнями вчительки, зовсім інші: вони значно комунікабельніші, впевненіші в собі, позбавлені багатьох колишніх комплексів і, безумовно, з пелюшок грамотні в технічному плані. Проте Ольга Іванівна помічає важливу закономірність: коли сучасні учні переходять з молодшої ланки до середньої школи, цей підлітковий затишок і впевненість на мить зникають. Вони, так само як і їхні однолітки тридцять чи сорок років тому, потребують підтримки, захисту і того самого «маминого» прийняття. І Ольга Іванівна дає їм це без залишку.
Неподільне ціле: уроки та виховання
У педагогічній практиці часто намагаються розділити суто викладання предмету та класне керівництво (виховну роботу). Проте для Ольги Іванівни такого поділу не існує. Запитайте її, що з цього важче чи важливіше, і вона не зможе відповісти. Для неї це єдиний, монолітний процес, який вона називає своїм педагогічним баченням.
В основі цього бачення — вміння відчути кожну дитину окремо. Розгледіти в маленькій людині не просто слухача на уроці, а особистість зі своїм характером, страхами, талантами та потенційним майбутнім. Причому це правило вчителька застосовує до всіх без винятку дітей, яких навчає, а не лише до свого «рідного» класу, де є керівником. Хоча, звісно, до своїх вихованців звикаєш сильніше — з ними проводиш по 5-6 років поспіль, знаєш їх глибше, бачиш, як вони змінюються щодня.
За свою тривалу кар’єру Ольга Іванівна повністю вивчила і випустила у доросле життя 5 великих класів. Якщо рахувати ці випуски поколіннями, то перед її очима пройшло щонайменше три генерації сахновщан. Вдумайтеся: сьогодні за партами в її кабінеті сидять діти, а подекуди вже й онуки її перших випускників! Це дивовижний колообіг пам’яті та довіри, коли батьки без вагань віддають своє найдорожче в руки вчителя, якого знають з власного дитинства.
Зв’язок, який не переривається роками
Для Ольги Іванівни кожен учень — це окрема історія, яка не завершується з останнім шкільним дзвоником. Вона пам’ятає всіх.
«Мені щиро цікаво, як складається доля моїх випускників, — ділиться педагог. — Хто ким став, чи зміг реалізувати себе у житті, чи знайшов своє покликання, чи розкрив ті здібності, які ми помічали ще у школі? Не буває нецікавих доль».
І випускники відповідають взаємністю. Вони не цураються своєї вчительки, скільки б років не минуло. Хтось пише повідомлення у соцмережах, хтось телефонує у свята, а хтось, заїжджаючи по справах до Сахновщини, обов’язково знаходить декілька хвилин, щоб завітати до ліцею, зазирнути у знайомий кабінет або просто на ходу запитати: «Ольго Іванівно, як ваші справи? Як здоров’я?». І від цих коротких зустрічей, за словами вчительки, стає неймовірно тепло на серці. Це і є найвища нагорода за пів століття праці.
Особлива гордість для вчителя математики — коли учні обирають твою професію. Дві випускниці Ольги Іванівни пішли її стопами й пов’язали життя з точними науками та педагогікою. Сьогодні Ірина Петрівна Петренко успішно працює у Сугарівській філії Сахновщинського ліцею №1, а Ірина Петрівна Козачко викладає математику пліч-о-пліч зі своєю наставницею.
«Навіщо нам ті синуси?», або Головний секрет математики
Викладати математику в школі — завдання не з легких. Мабуть, кожен вчитель цього предмету хоча б раз у житті чув від підлітків скептичне: «Ось ви нас вчите цих синусів, косинусів, інтегралів... А навіщо вони мені в житті? Де вони мені знадобляться?».
Ольга Іванівна ніколи не сердиться на такі запитання. Вона спокійно і мудро пояснює ліцеїстам: так, можливо, безпосередньо формули тригонометрії у щоденному побуті знадобляться не кожному. Далеко не всі стануть інженерами чи архітекторами. Але суть шкільної математики значно ширша й глибша.
«Математика — це тренажер для вашого мозку, — переконує учнів Ольга Іванівна. — Розв’язуючи складні задачі, ви розвиваєте логічне мислення, вчитеся аналізувати, шукати вихід із заплутаних ситуацій, критично оцінювати факти. А ось це — вміння думати й аналізувати — знадобиться вам щодня, яку б професію ви не обрали».
І цей підхід дає результати. Ольга Іванівна часто згадує історію одного зі своїх колишніх учнів. Ставши першокурсником університету, хлопець сидів на першій лекції з вищої математики на останньому ряду великої аудиторії. Коли викладач поставив складне запитання, першокурсник тихенько, майже під ніс собі, пробурмотів правильну відповідь. Професор почув це, здивувався і зазначив, що відповісти так з ходу, спираючись лише на стандартну шкільну програму, неможливо, адже це матеріал вищого рівня. Студент тоді подумки (і згодом особисто) щиро подякував Ользі Іванівні. Вона ніколи не обмежувалася сухими рамками підручника, а завжди давала своїм вихованцям позапрограмні глибокі знання. Саме завдяки цьому її випускникам було значно легше вчитися у закладах вищої освіти.
51 рік педагогічного стажу для Ольги Іванівни — не просто цифра у трудовій книжці. Це тисячі проведених уроків, десятки тисяч перевірених зошитів, сотні дитячих доль, зігрітих увагою та підтримкою. Ольга Іванівна Нахнюпа залишається прикладом того, як можна все життя «горіти» своєю справою, зберігаючи любов до предмета і, найголовніше, до дітей.
Для Сахновщинського ліцею №1 вона — не просто вчитель. Вона — жива історія, золотий фонд і серце цього закладу, яке б’ється в унісон з поколіннями її учнів.
